Саламатін відвідав могилу командира УПА?

Регіонали – паломники

Неправду кажуть, буцімто регіоналам байдужі  національні святині українців.

Так президент Янукович, доки ще не набрав належної фізичної форми плиганням по межигірських пеньках, задумав збудувати вертолітний майданчик на Чернечій горі, у Каневі, щоб мати змогу частіше черпати духовної наснаги біля могили Великого Кобзаря.

Нинішній же міністр оборони Саламатін, котрий завдяки демонстрації прийомів рукопашного бою на рингу Верховної Ради є чи не найхаризматичнішою, після снайпера Кузьмука, фігурою на чолі оборонного відомства, таки здійснив паломництво до мальовничого села Симони на Житомирщині.

Симони розкинулися серед пагорбів і ландшафтом своїм дуже різняться від навколишніх сіл древлянського Полісся. Здається, що ви раптом опинилися на Черкащині чи на Тернопіллі.

Гелікоптер з міністром на борту приземлився неподалік від могили курінного УПА Негуса, Олеськіва Сергія.

Курінний Негус

Свої пошуки могили Негуса за спогадами Максима Скорупського описав в "Україні молодій".

Останні дослідження дозволяють стверджувати, що 18 жовтня 1943 року, найімовірніше, саме у Симонах, у віці 25 років, знайшов свій останній прихисток курінний УПА Негус разом із двома бойовими побратимами.

Ось скупа інформація про Негуса: Олеськів Сергій, член юнацтва ОУН, відбув польське ув’язнення, з березня 1943 р. – політвиховник сотні УПА, з липня 1943-го – командир сотні Дубенського куреня військової округи "Богун", у вересні 1943 р. – командир куреня в рейді на схід у Житомирську область. Загинув у бою з німцями при штурмі бункера 17 жовтня 1943 року в селі Барашах (нині Ємільчинський район Житомирської області). 

Зі слів іншого учасника рейду на Житомирщину, Леоніда Будкевича, Негус був людиною середнього зросту, одягнений в німецьку військову уніформу, на голові німецька каска, на грудях далековид, пістоль, за халявою чобота в білій шматинці завернуті виделка і ложка. Невеличка ріденька борідка. Найсуттєвішою прикметою була косоокість.

Повстанці у Симонах

Ось, що розповідає про перебування українських повстанців у Симонах місцевий мешканець Пилипчук  Микола  Олексійович (1933 р. н.):

"Добірна кіннота УПА прибула до Симонів з боку Андрієвичів, Брідка. ОУНівці роздавали місцевим жителям друковані газети, листівки. Затримавшись у селі на один день, військо рушило у напрямку Барашів, де весь наступний день лунали відголоски бою".

Прокинувшись на світанку, Микола Олексійович побачив у подвір’ї  багатьох військовиків УПА, а також трофейну німецьку аптеку, захоплену у Барашах.

У бою загинуло троє бійців: "офіцер" (як говорили у селі) та двоє рядових стрільців.

Похорон на горі

Тіло  "офіцера" розмістили у будинку Лєщенка Нестора, який жив під горою, обраною місцем поховання (нині про дім нагадує лише криниця, яка збереглася на хатнищі), а двох інших стрільців – у хаті Колесника Потапа.

Хатнище Лєщенка Нестора, у будинку якого розмістили тіло загиблого "офіцера" УПА

Для виготовлення труни "офіцерові" взяли вже готові дошки у Сороки Пріськи, яка жила по – сусідству. У неї ж обміняли коня, залишивши свого підстреленого, який потім, щоправда, виходився і непогано зарекомендував себе.

На горі викопали три ями, які були неглибокими, позаяк кам’яниста порода не дозволяла заглибитись. Хоронили з військовими почестями.

Заїка Ганна Савівна (1920 р. н.) пам’ятає, що "УПА нічого поганого не робили у Симонах. На горі проводили збори".

Відбувся мітинг, на якому говорили, що "офіцер" був дуже освіченою людиною: знав іноземні мови, лікарську справу.

На мітингу виступив і місцевий житель, який на той час був у лавах УПА, Цуман Володимир Юхимович (потім мешкав у Тернопільській області, приїздив до Симонів).

Могила Негуса – найвища точка Симонів

Поставили три хрести. "Офіцера" похоронили посередині, а стрільців – обабіч. Через два дні військо рушило у зворотному напрямку  в сторону Андрієвичів, Брідка.

Німецько-радянське переслідування симонівців

Невдовзі хтось повитягував хрести.

Про це пише колишній мешканець Барашів Володимир Кириленко у своїй книзі "У каждого была своя война" (Самара – 2008) "Наступного дня німці з’явилися у Симонах, осквернили могили і запідозривши симонівців у сприянні УПА, спалили близько десяти хат".

Однак про спалені хати у Симонах не пам’ятають. Замість сплюндрованих хрестів  поставили нові – березові, необкоровані, котрі височіли на горі тривалий час і після війни.

Днів через десять у село заявилися партизани, які знущалися над Лєщенком Нестором: били шомполами, поставивши ствол кулемета дідові на плече, стріляли у хаті.

"Зачєм Бандеру пустіл к сєбє в дом?!" - допитувались у старого, який після того трохи оглух.

У 50 – х роках працівники КДБ знову допитували діда Нестора, а також батька Миколи Олексійовича, цікавлячись насамперед тим, хто виступав на траурному мітингу.

Вшанування загиблих

Симонівці розповідають, що років 15 тому, до цієї могили приїхали колишні воїни ОУН – УПА вшанувати пам’ять полеглих товаришів по зброї.

Такі відвідини стали щорічними восени, напевне, у річницю бою за Бараші.

Останніми ж роками до могили ніхто не приїздив. Металева табличка з написом, який вже не можна прочитати, вкрилася іржею…

Після публікації матеріалу в "Україні Молодій" могилу прибрали, встановили меморіальну дошку. 

А нещодавно до Симонів завітав і міністр Саламатін, щоправда вимушено й поки що… без вінка.

Довідково. З літа 1943 р. розгортається активність ОУН-«Б», коли керівник Центрального проводу Роман Шухевич передав на Житоми­рщину директиву про перехід від організаційної та пропаган­дистської роботи («збирання сил») до створення збройних заго­нів. Групи УПА «Північ» (Дмитро - Роман Клячківський – Клим Савур) та «Схід» (Федір Воро­бець) одержали завдання здійснити рейди через Житомирщину до Прип'яті та Києва. Одна з них через Барашівський район пройшла в Чоповицькі та Малинські ліси. Друга група пішла в район Базара (Народицький район) і цілий місяць рейдувала на­вколо Коростеня. За червень-листопад 1943 р. по Житомирщині було здійснено 5 рейдів. Рейдуючи, відділи УПА дотримувались тактики боротьби на два фронти, проводили агітацію за Соборну Українську Державу.

Вони вступали в сутички як з німецькими окупантами, так і з партизанськими загонами. Так, зіткнення з фашистами відбулося біля сіл Жолобне (Новоград-Волинський район), Янушпіль (тепер Іванопіль - Чуднівського району), Котельня, Івниця (Андрушів­ський район), Устинівка (Малинський район), Коростишева. На шляху Радомишль - Кочерів повстанці організували засідку на ні­мецьку колону.

В кінці жовтня-листопаді 1943 р. на Житомирщину прийшла нова група відділів УПА. Вони з боями пройшли через села Симо­ни, Бараші, Неділище, Березівка, Киянка, Аннопіль, Ярунь, Мархлевськ (До­вбиш), В'язовець, що на території Ємільчинського, Новоград-Во­линського, Баранівського та Червоноармійського районів. За час рейдів сотні УПА провели 47 сутичок з німецькими військами та 75 боїв з більшовицькими партизанами. яких розглядали предста­вниками московської окупацiйної влади.